Методичний міст для практичних психологів, вихователів ДНЗ та вчителів початкових класів

      



 



 

«ПРОЯВИ АГРЕСІЇ ДОШКІЛЬНИКІВ. 

 ПРИЧИНИ ТА СПОСОБИ ПОДОЛАННЯ»  
   Запрошує до розмови практичний психолог Король О.А.

  

Сьогодні занепокоєння викликають жорстокість та агресивність дітей. Діти з агресивною поведінкою завдають клопоту не лише оточенню, а й собі. Як зазначають вихователі, які мають справу із надміру рухливими, імпульсивними дошкільниками, налагодити з ними контакт і досягти взаєморозуміння нелегко. Навіть одна агресивна дитина в групі своєю поведінкою ставить перед педагогами складні завдання.

Чим відрізняється агресивность від агресії?
     Агресивність – це відносно стійкий емоційний стан людини, який виявляється у гніві, злості, роздратованості і є передвісником агресії.

Агресія – це специфічна форма деструктивної поведінки, яка характеризується завданням шкоди предмету або предметам, людині чи групі людей.

Отже, агресивність – це емоційний стан, а агресія – це форма поведінки.

Які ви можете назвати ознаки агресивності:

-             прагнення заперечувати,

-             впертість,

-             забіякуватість,

-             дратівливість,

-             напади гніву, спалахи злості,

-             намагання образити, принизити,

-             владність, наполягання на своєму,

-             егоцентризм, невміння розуміти інтереси інших,

-             самовпевненість, висока самооцінка.

(Хочу додати, що) агресивність не можна сприймати однозначно негативно, оскільки вона грає ще й захисну функцію: функцію самозбереження як фізичного, так і емоційного.

А як впізнати за поведінкою агресивних дітей?

 - Часто підозрілі й насторожені.

- ( вони) Люблять перекладати вину за скоєне на інших. (Така поведінка – лише відчайдушна спроба завоювати своє «місце під сонцем»)

- Не розуміють власної агресивності. (Вони не помічають, що викликають у оточуючих страх і стурбованість. Їм, навпаки, здається, що весь світ – проти них.)

- Надчутливі до негативного ставлення до себе.

- У випадку намірів агресії відсутнє почуття провини, або провина виявлена дуже слабко.

- Мають обмежений набір реакції на проблемну ситуацію. (Дитина не має уявлення про інші способи боротьби за виживання  не знає, як захистити себе.)

- У відносинах виявляють низький рівень емпатії.

- Слабко розвинений контроль над своїми емоціями.

- Не вміють прогнозувати наслідки своїх дій.

- Позитивно ставляться до агресії, тому що через агресію одержують почуття власної значимості й сили.

- Мають неврологічні вади6 нестійка увага, слабка пам'ять, нестійке запам'ятовування.

Таким чином виходить замкнуте коло: агресивні діти бояться і ненавидять оточуючих, а ті, у свою чергу, бояться їх.

Вікові особливості виявлення агресії

- Агресивні дії дитини можна спостерігати уже в ранньому віці. У перші роки життя агресія виражається в упертості, супроводжується спалахами злості або люті, кусанням, криком. Агресивною таку поведінку можна назвати умовно, адже у дітей немає наміру завдати комусь шкоди.

- У період кризи трьох років дитина може вже провокувати конфлікти,  кричати на матір, ламати іграшки зі злості. Як наслідок – батьки сваряться з дитиною і один з одним через її виховання. В атмосфері постійних сварок, бійок, непорозумінь у неї дедалі  виявляються невміння стримувати безпосередні емоційні реакції, збудливість, конфліктність. Заражаючись дратівливістю дорослих, діти переносять її на своє найближче оточення – однолітків.

З часом дитина вчиться контролювати свої агресивні імпульси. Ознаки агресивності в цьому віці залежать переважно від реакції батьків на ті чи інші форми поведінки. За їхнього нетерпимого ставлення до відкритої агресії можуть з'являтися символічні форми (впертість, скиглення та інші види опору).

- З трьох років ознаки агресивності пов'язані з процесами статево-рольової ідентифікації дитини. Хлопчики виявляють свою агресивність у бійці, а дівчата – у вереску. Якщо в перші роки життя немає різниці у частоті й тривалості негативних емоційних реакцій у хлопчиків та дівчаток, то з віком у хлопчиків вони зростають, а в дівчаток зменшуються. До того ж вважається, що дівчатка, маючи такі самі агресивні тенденції, як і хлопчики, бояться їх виявляти через страх бути покараними, в той час як до агресивності хлопчиків дорослі ставляться поблажливіше.

Які причини виникнення агресивності?

1. Можна з великою упевненістю припускати, що вирішальне значення в становленні агресивної поведінки дитини відіграють родинне середовище та виховання, а саме:

-     стиль виховання в сім’ї (гіпо- і гіперопіка);

-     фізичне знущання над дитиною, несприятливий психологічний клімат у сім'ї;

-     непослідовність батьків у вихованні  дітей;

-     неповна сім’я.

Якщо батьки дитини поводяться агресивно (вербально, фізично), застосовують фізичні покарання або не перешкоджають проявам агресії у дитини, то, напевно, ці прояви будуть регулярними, і стануть постійною рисою характеру дитини.

2. Агресивність може бути проявом форми протесту через обмеження природних бажань та потреб дитини, наприклад, потреби в русі, в активній діяльності. Діти-дошкільники не можуть упродовж тривалого часу займатися однією справою, що активність у них закладена фізіологічно. Такі дії дорослого, як штучне погашення активності дітей, примушування їх сидіти і стояти всупереч їхньої волі, нагадують дії з пружиною: чим сильніше на неї тиснути, тим більша її швидкість повернення до попереднього стану.

3. Причиною появи агресивних реакцій може бути внутрішня невдоволеність дитини своїм статусом у групі однолітків, особливо якщо їй властиво прагнення до лідерства.

Якщо однолітки з тієї або іншої причини не визнають дитину, а ще гірше – відштовхують її, тоді агресивність, простимульована образою, ураженим самолюбством, буде спрямовано на кривдника, на того або тих, кого дитина вважає причиною свого стану. Подібний стан може посилюватись дорослим, який навішує ярлики «погана дитина», «забіяка», «грубіян» тощо.

4. Надмірне захоплення телебаченням, відео- та комп'ютерними іграми є одним із чинників, що зумовлює розвиток агресивності у дітей.

Незалежно від причини агресивної поведінки дитини, існує загальна стратегія ставлення до неї оточення:

1.3а можливості запобігати агресивним проявам дитини: перехопити занесену для удару руку, покликати дитину.

2.Пояснити дитині, що  агресивна поведінка невигідна для дитини, в окремих випадках це впливає досить ефективно.

3.Встановити чітку заборону на агресивну поведінку, систематично нагадувати про неї.

4.Надати дитині альтернативні способи взаємодії з оточенням на основі розвитку у неї емпатії, співпереживання.

5.Навчити конструктивним способам виразу гніву як емоції, властивої людині від природи.

Способи подолання агресивності

- У спілкуванні з агресивними дітьми треба виявляти неабияку стриманість, терпіння, пам'ятаючи, що малі забіяки, тероризуючи інших, самі страждають від власної впертості, гніву.

Дорослим, які оточують агресивну дитину, важливо пам’ятати, що їхній страх перед випадами дитини сприяє підвищенню її агресивності.

 - Часто дорослі звертають увагу тільки на негативні дії дітей, а хорошу поведінку сприймають як належне. Для дітей важливо створювати «ситуації успіху»,що розвивають у них позитивну самооцінку, упевненість у своїх силах, звертаючи увагу на їх добру поведінку і схвалюючи їх.

- Цим дітям потрібно дати зрозуміти, що дорослий – їхній союзник у розв'язанні внутрішніх проблем. Вони мають переконатися, що їх люблять, а окремі вчинки псують враження про них.

- Можна проводити бесіди на різні теми, пропонуючи дітям пригадати випадки, коли вони були роздратовані, ображені. Потім з'ясовати, чому це сталося, і дати поради, як уникнути неприємних почуттів.  (Показ кубика, книжечки)

- Агресивні діти мають звичку спочатку робити, а потім думати. Тому під час бесід з дитиною необхідно пояснити,  що вона порушила чиїсь права, які це права і чому їх треба поважати. Можна переглянути відповідні телевізійні програми або фільми, в яких тема висвітлюється на доступному для дітей цього віку рівні. Читання й обговорення книжок, кінофільмів про події з життя дітей також допомагають осмислити та оцінити людські вчинки і стосунки. Водночас діти навчаються методики оцінки і самооцінки. (В. Сухомлинський «Зелене та рум’яне яблучко», «Колючка не може бути доброю», «Камінь і струмок», «Лебедина пір’їнка»).

- Щоб позбутися агресивності у дітей, необхідно пропонувати їм різноманітні фізичні вправи, насамперед для дихання. Наприклад -  Забий м'яч у ворота, Язичок – футболіст, Літак, Пелюстки. Стримування дихання – ефективний спосіб уникнення глибоких переживань: гніву, печалі, страху тощо.

Етюд «Насос і м'яч»

Мета: зняття психоемоційною напруження, розвиток самоконтролю.

Ведучий пропонує дітям поділитися на пари. Один з них виконує роль «м'яча», другий – «насоса».

«М'яч здутий» – дитина сидить навпочіпки.

«Насос» надуває «м'яч» – дитина робить рухи руками, супроводжуючи їх звуками «С-с-с...».

«М'яч стає все більшим» – дитина поступово встає, надуває щічки, піднімає руки вгору.

«Насос» закінчує роботу – дитина вдає, ніби висмикує шланг.

«М'яч» знову здувається – дитина повільно сідає, випускає повітря зі щік, опускає руки.

Вправа повторюється кілька разів, потім діти міняються ролями.

- Ви, напевно, помічали, що агресія в дитини поступово накопичується, але коли вдається вихлюпнути, вона знову стає спокійною та врівноваженою. Отже, якщо дати дитині можливість спрямувати агресію на якийсь об'єкт, частину проблем, пов'язаних з її поведінкою, буде розв'язано. Наприклад, це можуть бути мячики – антистреси. (Показ мˈячика)

- Від гніву потрібно звільнятися, цього слід вчитися самим і навчати дітей виражати негативні емоції прийнятними способами.

Зняти емоційну напругу допомагають «килимки». (Показ килимка) Можна взяти звичайні невеличкі килимки із шорсткою поверхнею. Якщо дитина прийшла з агресивним настроєм запропонувати їй стати на чарівний килимок і струсити там злість зі своїх ніжок (зняти взуття й витирати ніжки доти, доки не захочеться посміхнутися).

- Щоб допомогти дітям виразити вербальну агресію, можна пограти в гру «Мішечок» (дитина підходить до мішечка і кричить у нього, після чого його міцно зав’язують і ховають). Це можуть бути і «баночки для крику». (Показ мішечка і баночки)

У групі може жити персонаж, який допомагає дітям позбутися поганого настрою і зняти емоційну напругу: наприклад, веселий клоун, тигреня, кумедна мавпочка і зайченя. Діти розповідають їм на вушко свої маленькі таємниці.

- Допомагають малювання, ліплення. У момент найбільшого емоційного напруження можна зім'яти і розірвати аркуш паперу, що дає можливість дитині і злість, і поганий настрій не спрямовувати на однолітків, а перетворити у позитивну енергію.

- Дуже корисними для загального фізичного розвитку та стимулювання розумової активності є рухливі ігри, вправи, які сприяють нейтралізації агресії, зняттю накопиченого напруження тощо.

Під час занять з фізвиховання використовують такі види змагань, як біг з перешкодами, естафета, фізичні силові вправи (наприклад, перетягування каната).

Всі емоційні спалахи, переживання та інші вияви мають отримати вихід, тобто емоційна енергія дітей не повинна блокуватися чи стримуватися. Це головна умова ігрових змагань для профілактики та корекції агресивної поведінки дошкільників. Корисними є ігри з м'ячем.

- Агресивним дітям подобається, коли до них звертаються ласкаво, називають їх  пестливими іменами. Н-д, за допомогою квітки пограти в гру «Ласкаве імˈя».Педагог просить пригадати, кого, коли і якими ласкавими словами вони називали, що відчували самі. ( Показ квітки). Або «Комплімент» (Гра з педагогами. Давайте зараз скажемо комплімент сусідові ліворуч.)

- (Навчити співчуттю і увазі)У кожній віковій групі є ті, хто потребує уваги, підтримки, допомоги. В ігровій формі пропонується вихованцям зробити щось посильне для них: поділитися іграшкою, разом погратися,  намалювати йому листівку тощо. Коли діти привчаються робити це систематично, вони стають більш чуйними, уважними до людей і знають, як висловити своє співчуття, увагу.

Вправа «Мої добрі справи»

У вправі пропонуємо пригадати, яку добру справу вони зробили вчора і що при цьому відчули.

Вправа «Опануй себе»

Мета: самоконтроль, саморегуляція поведінки.

Тільки-но дитина відчує занепокоєння, їй хочеться когось штовхнути, вдарити, щось кинути є дуже простий спосіб довести собі свою силу: потрібно обхопити долонями лікті й сильно притиснути руки до грудей – це поза витриманої, сильної духом людини.

Гра «Я хочу дружити»

Мета: виховувати приязнь, бажання дружити.

Діти по черзі розповідають, із ким вони дружать, не називаючи імені, описують зовнішність та позитивні сторони одного з товаришів. Дитині, про яку розповідають, потрібно себе впізнати, швидко підбігти до того, хто розповідає, і потиснути руку. Далі водить вона.

Література

1.           Агресивна дитина // Психолог. – 2008. – №30-32. – С. 3-16.

2.           Дозорець Л. Корекція агресивності у дошкільників. Програма психокорекційної роботи // Психолог. – 2006. – №9. – Вкладка.

3.           Захистимо від зла дитячі душі // Дошкільне виховання. – 2009. – №6. – С.16-17.

4.           Психологічні заняття з дошкільнятами / Упор. Т. Червонна. – К.: Шк. Світ, 2008.

5.           Чижова С.Ю. Детская агрессивность. – Ярославль, 2001.